Ейдан Вайт
Боротьба за демократію і свободу в Україні ведеться на двох фронтах: один проти смертоносної зброї російських загарбників, а інший проти внутрішнього ворога − хабарництва та корупції.
На обох цих фронтах Україна опинилася у стані війни з потужними силами. Наскільки потужними, стало зрозуміло на початку травня, коли антикорупційні органи в Києві заарештували Всеволода Князєва, голову Верховного суду країни, в рамках розслідування найбільшого в історії України хабарництва на суму 2,7 мільйона доларів.
Невдовзі після його затримання Верховний Суд 140 голосами із 142 присутніх суддів проклав шлях до офіційного звільнення Князєва. Цей надзвичайний розвиток подій свідчить не лише про рішучість київської влади боротися з хабарництвом на всіх рівнях (що є необхідною умовою для членства в Європейському Союзі), але й про те, що корупція є фактом життя в українському суспільстві.
Майже чверть українців давали хабарі при користуванні державними послугами минулого року, а згідно з Індексом корупції Transparency International, провідним світовим барометром хабарництва та корупції, Україна посіла тогоріч 118 місце зі 180 країн світу, що лише трохи краще, ніж Росія, але значно нижче середнього світового показника.
Культура внутрішньої замкнутості, слабкі інституції та погана робота правоохоронних органів сприяють процвітанню корупції, а викриття зловживань у владних структурах може бути небезпечним і складним завданням. Але цю роботу не слід покладати лише на державні структури по боротьбі з корупцією. Незалежні журналістські розслідування також мають відігравати важливу роль.
Дилема, з якою стикаються деякі українські журналісти, полягає в тому, як висвітлювати корупцію, не завдаючи шкоди репутації країни і не ставлячи під загрозу її міжнародну підтримку.
Журналіст Юрій Ніколов, наприклад, отримав докази того, що контракти на закупівлю продовольства для армії в січні цього року були завищені, але не бажаючи зашкодити військовим, він доклав зусиль, щоб не публікувати їх.
Однак він змінив свою думку, коли звернувся до представників оборонного відомства з інформацією про виявлені зловживання і побачив, що їхня реакція “не була такою, якою мала б бути”. Він відчув, що справа не буде розглядатися офіційно, і вирішив, що повинен опублікувати виявлені факти.
Ніколов розповів The Guardian, що він та інші журналісти-розслідувачі призупинили свою діяльність на початку війни і поступово відновили роботу восени. “Скажу, що під час вторгнення я відмовився від багатьох сюжетів”, − сказав він.
Його історія, опублікована на новинному сайті Дзеркала тижня, стала переломним моментом, разом з новиною того ж дня про арешт заступника міністра інфраструктури за розкрадання коштів гуманітарної допомоги, призначених для закупівлі генераторів. Джерела в Адміністрації президента повідомили, що Володимир Зеленський був розлючений. Цей інцидент призвів до звільнення 15 високопоставлених урядових і регіональних чиновників, зокрема двох високопоставлених чиновників оборонного відомства.
Журналістка Вероніка Мелкозерова, яка писала про цей інцидент у виданні Politico цього року, зазначила: “Отримати сенсацію, яка шокує вашу країну, змушує ваш уряд розпочати розслідування і реформувати військові закупівлі, а також спричиняє відставку високопосадовців, зазвичай викликає заздрість інших журналістів. Але я цілком розумію бажання стриматися, коли твоя країна перебуває у стані війни”.
Виклики, що стоять перед українськими журналістами, полягають не лише у військовій боротьбі та перемозі, але й у створенні простору для відповідальної журналістики, яка заохочуватиме незалежний контроль політичної влади та притягатиме до відповідальності тих, хто розпоряджається державними коштами.
Це стає особливо важливим зараз, коли вражаючі суми грошей несподівано виділяються на підтримку нагальних проектів реконструкції.
Згідно з оцінкою вашингтонського Інституту Брукінгса, зробленою минулого року, повна вартість післявоєнного відновлення України складатиме десь 750 мільярдів доларів. Якщо антикорупційні заходи не стануть пріоритетними і не будуть запроваджені, це може призвести до “розростання корупції і, в свою чергу, до марної трати грошей, безправ’я громадян і створення сприятливого ґрунту для продовження конфлікту”.
Уроки попередніх конфліктів, наприклад, на Балканах, в Афганістані та Іраку, ілюструють, що відновлення після руйнівної війни вимагає не лише достатнього фінансування для відбудови, але й систем, які боротимуться з корупцією в частині витрат та контролю за грошима.
Це відбувається не лише у воєнний час. Корупційні ризики є високими, коли інвестиції є великими та швидко розподіляються, і жодна країна не застрахована від них. Під час пандемії Covid-19, наприклад, ЗМІ показали, як величезні суми державних коштів були витрачені марно, наприклад, як у Сполучених Штатах, так і у Великобританії, через відсутність офіційної прозорості та контролю за витрачанням грошей.
З огляду на це, Інститут Брукінгса пропонує використати невелику частину коштів, виділених на реконструкцію, на підтримку журналістів, які можуть зменшити рівень корупції, висвітлюючи питання фінансування, закупівель, виконання проектів та інші аспекти масштабної програми міжнародної підтримки, яка зараз розробляється для України.
Інститут Брукінгса пропонує, щоб певний відсоток від загального бюджету реконструкції виділявся на підтримку журналістських розслідувань та антикорупційних зусиль. Вони вважають, що на боротьбу з корупцією та розвиток незалежних журналістських розслідувань в Україні можна було б спрямувати 3 відсотки від загальної суми коштів на реконструкцію.
Це можуть бути добре витрачені гроші, враховуючи, що, за їхніми оцінками, згідно з відповідними прецедентами реконструкції, вартість корупції може становити до 30 відсотків від загальної суми інвестицій.
Для журналістів викриття корупції означає тісну співпрацю з громадськими організаціями, державними антикорупційними органами та аудиторськими установами. У найкращі часи ці відносини можуть бути непростими, а під час війни вони ще більш складні.
Керманичам України не варто боятися розслідувальної хватки доброчесних журналістів. Етичні та професійні репортери є критично важливими друзями, що можуть зробити свій внесок в антикорупційну екосистему, яка сприятиме належному управлінню у воєнний період в Україні та зміцнить демократичну позицію країни в процесі подальшої реконструкції.
Люди, яким не байдужа доля України, хочуть, щоб кожна копійка, виділена на відбудову, була витрачена максимально ефективно, тому уряд, судова система та державні установи повинні взяти на себе ініціативу, демонтуючи структури, які сприяють корупції, запроваджуючи нові правила, створюючи більшу прозорість і вживаючи заходів, навіть проти найбагатших та найвпливовіших, коли вони порушують правила.
Політичні лідери та політики також повинні визнати, що якісна журналістика є ключовим союзником у боротьбі з корупцією.
Саме тому міжнародні агенції з підтримки медіа та групи з розвитку журналістики повинні зробити підтримку журналістських розслідувань в країні головним пріоритетом.
Вони можуть надати підтримку медіа-освіті та навчанню журналістів у сфері судової експертизи, принципів і правил закупівель, а також навичок, необхідних для використання найсучасніших технологій для аналізу фінансових даних або пошуку інформації в “темній мережі”.
Крім того, новинні медіа слід заохочувати до співпраці з громадянським суспільством та місцевими громадами для моніторингу відбудови, особливо в районах, які найбільше постраждали від війни.
Але робота лише в Україні – це не єдина відповідь на транснаціональну корупцію. Будь-яка життєздатна антикорупційна стратегія повинна також забезпечувати транскордонну співпрацю та спільні розслідування за підтримки регіональних та міжнародних медіа.
Головне фото: Шаромка (Shutterstock).
Переклад Віктора Перебенесюка.
Мережа етичної журналістики (EJN) за підтримки Фонду Евенса ініціювала серію статей про етичні виклики, з якими стикаються журналісти, що висвітлюють цю війну – в Україні, Росії та в усьому світі. Ця серія слідує за нещодавньою публікацією звіту про медіа–ландшафт – “Розбудова довіри до журналістики в Центрально–Східній Європі” – в Болгарії, Чеській Республіці, Грузії, Угорщині, Польщі, Словаччині та Україна.